Оля Цибульська вважає, що обов’язок кожного митця — бути зі своєю країною, коли вона потребує допомоги. У складні для України часи співачка не припиняє творити та підтримувати українців своїми піснями. Оля розказала нам про творчі плани, масштабну благодійну діяльність, важливість бути зараз поруч із родиною і заповітне бажання до дня народження.
Ви пам’ятаєте день, коли почалася війна?
Хіба це можна забути? Біда застала нас вдома. Я до останнього відганяла від себе думки про найстрашніше. Навіть не збирала тривожну валізу, щоб не притягувати погане. О п’ятій ранку підскочила від вибухів, що пролунали в місті. Кляті вибухи, що розділили життя навпіл.
Чи змінилися ви й ваша творчість за останні десять місяців?
Спочатку я оніміла й думала, що не зможу співати. Коли заспокоювала сина в підземному паркінгу, коли не знала, чи живі батьки в окупації в Ірпені, коли не мала гадки, як брат із дружиною, яка ось-ось мала народити, під обстрілами в Броварах. Не могла. А потім відчула, що потрібна людям, бо вони «обривали» мої соціальні мережі: «Оля, нам страшно, боляче. Де ти? Ти завжди була поруч». І я повернулася з піснею «Минає день».
Моя творчість не змінилася. Я завжди співала українською і для своїх людей. Вистачило розуму працювати так, щоб і до війни не мати нічого спільного з москалями.
На вашу думку, артист повинен мати громадянську позицію?
Якщо артист свідомо любить країну, у якій народився, відбувся і творить, то ¾ звичайно. Проте якщо це просто спосіб заробляти гроші, тоді артисти перетворюються на «голубей мира», які ¾ лише про музику та любов.
Навчи читати книгу цю з кінця.
Оля Цибульська
З тих місць, де зовсім не чекаєш лиха.
Ми вдома, стіл, фіранка, два стільця…
Навшпиньках щастя ходить поруч тихо.
Гортай сторінки так, щоби без втрат.
Щоб люди, стіни, мрії залишались.
Щоб нерви не струною, як канат…
Щоб ми кохалися, а не ховались.
Давай знайдемо разом той абзац,
Де літер п’ять змінили жанр книги.
Послухай тільки, як звучать: в-і-й-н-а…
Не плач. Усе! Тихо, тихо, тихо, тихо.
Я відчуваю, як тобі щемить,
Як страх бере все єство в оренду.
Пусти свій біль, хай ріже, хай кипить,
Хай перетворить радість на легенду.
І впавши з криком каменем на дно,
Співай впівголос, щоб приспати лихо.
Щоб стіл, фіранка, вдома вся рідня…
Навшпиньках щастя ходить поруч. Тихо.
Благодійність — ще один фронт українців. Як ви допомагаєте тим, хто сьогодні потребує підтримки?
Я долучаюся до благодійних концертів, що збирають кошти для ЗСУ. Приміром, після нашого спільного концерту з Юрою Горбуновим і Ромою Скорпіоном на фронт поїхала техніка, яка допоможе нормально навішати москалям.
Нещодавно ви прийняли запрошення мера міста Ірпінь Олександра Маркушина стати офіційним медіапослом масштабної національної ініціативи «Фонд відновлення Ірпеня». Що відчуваєте із цього приводу? І як плануєте долучатися до ініціативи?
Я відчуваю гордість за нашу націю. Ірпінь постраждав катастрофічно. Але фонд Олександра Маркушина безупинно намагається повернути в місто повноцінне життя, безпеку й стабільність. Те, чого нам усім так не вистачає.
Я намагаюся постійно нагадувати на міжнародному рівні й рівні великого бізнесу, що Ірпінь зробив усе можливе, щоб ворог не зміг захопити столицю. Там загинуло багато воїнів і цивільних людей. Там були зруйновані домівки, понищені навчальні заклади, пошкоджена лікарня. Зараз наш фонд активно шукає можливості відновити місто.
У чому ви сьогодні бачите свою місію як митця?
Моя місія — бути поруч із моїм народом, піднімати настрій, навіть коли на душі повний блекаут. Бо коли не падаємо духом, то ми — незламні! Моє завдання — створювати українську музику та контент, розвивати україномовні соцмережі. Підтримувати народ, який разом зі мною залишається в Україні. Підтримувати кожного українця, якому довелося поїхати за кордон. І гріти рідною музикою, щоб усі вони повернулися додому.
Від початку війни Оля не покидала країну та продовжує підтримувати українців. Цибульська регулярно виступає на благодійних фандрейзингових концертах, стала амбасадоркою кількох великих фондів і співпрацює з українською державою в рамках інформаційної політики.
У перші місяці повномасштабного вторгнення в колаборації з Благодійним фондом «Я не один» Оля ініціювала проєкт допомоги переселенцям із пошуку роботи на заході України. У червні презентувала авторський інтерактивний фільм «Чекаю. Цьом. Нашим героям на ніч» у кінозалі національного онлайн-кінотеатру SWEET. TV. Восени дала понад сотню благодійних концертів на підтримку постраждалих, дітей-сиріт і переселенців, для збору коштів для Збройних Сил України. Цибульська також відвідує військові шпиталі, щоб підтримати дух української армії. Окремий вектор благодійної діяльності Олі — допомога тваринам, що постраждали від воєнного вторгнення рф в Україну. Вона ініціювала великий проєкт із допомоги ветеринарній клініці ЛКП «Лев», а також стала амбасадоркою організації з порятунку тварин UAnimals.
Розкажіть, над чим ви працюєте сьогодні.
Зараз у процесі роботи три треки. Усі в різних стилях і жанрах. А ще — один дует.
А які творчі плани на найближче майбутнє?
У грудні презентую нову авторську пісню «Колишній». Я дуже вдячна всім своїм колишнім, хто після 24 лютого написав мені: «Як ти?» «Чи потрібна допомога?» Вмію все ж таки розбиратися в людях. (Сміється.) Також на грудень заплановано кілька благодійних концертів в Україні та Європі.
Тривоги та стреси згуртували вашу родину?
Так, максимально. Житло батьків в Ірпені знищено, тож ми живемо всі разом. І це гріє, навіть коли вимикають світло. До того ж уперше за двадцять років я показала загалу свого чоловіка Сергія. Ми зрозуміли, що ховатися від камер, коли ховаєшся разом із людьми в укриттях, ¾ це дивно.
Чи вдається вам проводити час разом, незважаючи на щільний робочий графік?
Ми майже постійно разом, бо так спокійніше нашому сину Нестору. Бувають невеличкі відрядження на декілька днів, але ми їх мінімізували. Зараз бути з родиною — значить жити.
Зовсім скоро різдвяні свята. У вас є якісь сімейні традиції святкування?
Колядки, подарунки й домашні смаколики. Хіба може бути щось прекрасніше? Зібратися разом і обмінятися теплом — це чудова традиція, яку ніхто в нас не забере.
Що допомагає вам триматися психологічно в такі складні часи? Звідки берете ресурс?
«Щоб не плакать, я сміялась», — писала Леся Українка. Я з нею згодна. Сміюся над собою. Над тим, як я вчуся жити заново. Я сміюся, і люди зі мною. Пишуть, щоб не зупинялася, бо так легше, а інакше можна з глузду з’їхати.
У вас день народження 14 грудня. Є якісь бажання?
Щоб путін здох.
