«Коли почалася війна, взагалі не могла малювати. Два тижні я відчувала такий страх, що, здавалося, малювати вже немає сенсу. А потім я вирішила, що малювання допоможе мені відволіктися від страшних новин. Я домалювала «Бика», якого починала ще до війни, потім зробила картину «Паляниця». Так мені захотілося працювати над українською тематикою. Я пригадала, що сім років тому ми із чоловіком купили маленьку ляльку-мотанку для нашої дочки як оберіг. Тож я вирішила, що я малюватиму картини-оберіги, адже в такі важки часи віра може врятувати людей».
«Українські фотографи та костюмери відтворюють наші традиційні образи. Мене це надихає, і я малюю ці образи. Мені б хотілося, щоб мої картини, як і в старі часи ляльки-мотанки, передавалися від покоління до покоління».
«Трохи історії: мотанка робилася без обличчя, тому що люди боялися злого ока, а хрест на ній — це символ сонця в слов’ян».
«Я люблю малювати тварин, адже вони мають сильну енергетику. Мені захотілося, щоб мотанки були теж із тваринами».
«росія намагається знищити все українське, а моя мета — зберегти українські образи в сучасній творчості. Половина моїх картин поїхала до США, Канади й Німеччини, а інші — продані в Україні. Я дуже рада, що люди цінують те, що я роблю, і купують мої картини як родинні обереги».
